Друга частина промови Ліни Костенко

 Френдеса les_vakula доопрацювала і розшифрувала для всіх нас 2 частину промови Ліни Костенко на її ювілеї.

Прошу, до вашої уваги повний перепост з жж Лесі.

Ліна Костенко про "Берестечко", піратів, українських політиків і її Україну

я подужала наступний шмат із довгоочікуваного виступу Ліни Костенко. 
   

В цей час хтось казав, що руки опускаються, ніхто нічого вже не хоче. Я цього не розумію! Я зараз не бачу поразки! Поразка – або вона може бути в людях, або вона не може бути взагалі! Розумієте, єсть же високовольтна лінія духу, яка проходить крізь усі віки, і ми до неї повинні підключитися – це буде рух опору. Це ж не означає, що нам треба виходити на вулиці, бити одне одному морди або робити якісь демарші, чи що. Треба бути людьми! І у мене таке враження, що люди скучили за собою. І оце, власне, що ви прийшли, стільки на якусь одну презентацію, мені здається, що просто ви самі скучили за собою, за якоюсь атмосферою, хіба ні?! О П Л Е С К И 

Мій чоловік колись казав: «Лінусенько, ти не бійся, людство ніколи не відмовиться від того, що воно любило в собі!». Українці знають, що вони люблять, взагалі, люди знають, що вони люблять. От ми і не відмовимося!  

Тепер я конкретно про оце «Берестечко». Оскільки, виявляється, нашим читатчиам уже література не потрібна, поезія тим більше не потрібна … 

камера не писала

 … і я вирішила перейти на сучасну прозу. І я якраз писала прозові свої книги, коли ж чую, отримую листа від видавництва «Либідь», що вони пропонують мені видати «Берестечко». Я не відповіла – я не хотіла! Я як обпечена з тим «Берестечком»! Ви розумієте, що «Український письменник» (стала незалежною Україна) вони до того вже опустилися, що у них вже так: ні техніки не знали, не мали і т.д. Вони видали чорт його знає як, соромно, в нашій державі так не повинні книги виходить, як вони мені видали «Берестечко»! При чому, 10 тисяч примірників. Далі… Раптом почали виходити піратські видання! Просто піратські видання, вони ходять, хтось заробляє на цьому, ніхто мене не питає. І ідуть з поганого видання ще оці жахливі піратські видання! Де це взяли?! Звідки це приносять?! – Зловити неможливо – пірати дуже такі хитрі в цьому. Більш того, що вже зовсім важко витримати, я нещодавно дізналася, я цього не знала, що навіть солідне видавництво, здається, навіть державне – це «Каменяр»… Борисе, «Каменяр» – це державне? Державне львівське видавництво «Каменяр» видає «Берестечко» без мого відома, без договору, і я так нічого й не знаю!!! Я дізнаюсь від інших людей, що вони це видали! При чому, там є якась комісія чи комітет про особливо якісь там важливі видання. А куди ж вони дивилися? Яке вони мали право видавати гроші цьому хаптурнику, який чомусь без мого відома видає «Берестечко»?! Там же і договору то й не було! Оце я тільки недавно дізналася. Але мені досить було того видання, досить було піратських видань, щоб я просто не хотіла «Берестечка» перевидавать. Хоча я вам скажу, що я «Берестечко» мені дуже-дуже дорога річ! Вона писалася довго, вона дописувалась – час її дописував.  

камера не писала 

Я вирішила написати саме «Берестечко», бо це страшна була поразка. 

камера не писала 

Так ви знаєте, що зробив, ви звернули увагу, що зробив Богдан Хмельницький після страшної своєї поразки і, до речі, заради своєї дружини?! – Він женився…  

камера не писала 

Ніби ми залежимо від того, що хтось Голодомор – на сайті Президента закрили цю тему. Бо головне зараз нагодувати людей! Прийшла влада, яка, бачте, зараз нагодує людей Люди їх годують, а вони, розумієте, чорті що виписують!!! ОПЛЕСКИ І СМІХ

Потім, виявляється, що «спасібочки», «спасібочки» нам…

ХТОСЬ КРИЧИТЬ З ЗАЛУ. ЛІНА ВАСИЛІВНА ПРИГЛЯДАЄТЬСЯ

… хтось там незадоволений?! ОПЛЕСКИ І СМІХ   Хтось обіцяє в Каневі… Нічого не бійтеся, украйонці-хахли, (ЗНОВУ ЗВЕРТАЄТЬСЯ ДО ТОГО, ХТО ЩОСЬ ТАМ ОБУРЛИВО ВИКРИКУВАВ) не бійтеся, Ви зможете, ми Вам дозволяємо розмовляти Вашою мовою. 

Потім навіть один політик сказав, що виніс Україну на своїх руках! При чому, політик, до якого я добре ставлюся. Досить уже той – такого пафосу «виносити Україну на руках», «годувати», «обіцяти» й т.д! Ша! Треба бути скромнішими! От, і треба поважати народ! От, не розколювать його! Тому що, коли кажуть: Схід/Захід, так далі… Ви знаєте: всі ці дні, от у мене презентація, ювілей, якось я його мушу витримати, то мені дзвонять звідусіль і пишуть. Як ви думаєте, перший дзвінок звідки був? – З Донецьку. ОПЛЕСКИ З Луганську. ОПЛЕСКИ У мене сидять гості –  дзвонять мені з Макіївки (там прекрасно співають, є там такий хор), кажуть:

–         У Вас там що, гості?

–         Гості.

–         Передайте їм прівєт от донєцкіх бандітов! ОПЛЕСКИ І СМІХ

От, і я спокійно кажу: «Гості, привіт вам од донєцкіх бандітов». І так далі, і так далі… Тобто в мене якась моя Україна, яку я не впізнаю. В інтерпретаціях політиків я не знаю такої України! Я знаю ту Україну, для якої я живу, для якої варто жити і працювати!!! 

Так от я про «Берестечко». Значить, чому я його написала? – Кажу вам: це не про поразку, це про перемогу поразки. Я мусіла написати всі стани. Кажуть: Богдан Хмельницький три дні й три ночі пив в урочищі Гончарі після тої поразки. Пив! А що таке? – Мужчина, коли падає сильний мужчина, – гуркоту більше, ніж комарик коли падає, – значить і переживань більше і емоцій… Але розумієте, для мене було головне написати перемогу над поразкою. І я її написала, про що свідчить мотто – «Немає часу на поразку!»

Мала вийти перша книжки прози, про яку Дмитро Дроздовський завжди докоряє мені, що вона досі не вийшла. Знаєте, писати прозу важче, ніж вірші, – це страшно відповідально, особливо у цей наш час! Значить, скоро вийде та повість. Вона називається «Записки українського самашедшего». Як ви розумієте, у Гоголя «Записки сумашедшего», а я зробила уточнення, тому що українське божевілля – воно специфічне, бо, скажімо, якщо в Росії – манія величі – це хвороба, а в України раптом манія меншовартості. То я кажу, що коли Гогольский сумашедший, поскільки він російський сумашедший чиновнік, так такий сумашедший став Іспанським корольом Фердінандом VIII, і як у нас українець уже сумашедший, то він може побігти по стіні, як герой Кафки, Грегор, котрий раптом захотів поганого сиру і потім побіг по стіні… Значить, на це все треба звернути увагу! Приниження – це те, чого просто більше не можна допускати і культивувати!  

І коли все-таки, все-таки видавництво не зважило на моє мовчання… І тут хтось сказав, подякував Оксані моїй за човникову операцію. Вона справді попрацювала добре. Вона мені сказала: «Ти знаєш, там же ж буде Сергій Якутович!» І тут я зрозуміла: Боже ти мій, я дуже люблю Сергія Якутовича, я його ще батька знала! Розумієте, це, коли проживеш якийсь шмат життя, може, більше любиш людей, бо ти знаєш їх в еволюції. Потім Оксана мені сказала: «А ти знаєш, як читає Петро Бойко Шевченка?» «Та, – я кажу: вони всі декламують!», – і не хотіла слухати, тому що мене дуже багато читають, але, знаєте, так значущо, а я не люблю цього. А вона каже: «Ти послухай». І я послухала Шевченка – ой! Далі: читає «Берестечко»! При чому, священик! Та ще й з Шевченківської церкви! Як він читає! Без декламації, часом він так читає, тим, чим я писала! І я раптом дуже полюбила цього невідомого мені священика Петра Бойка! Але мені так, як він читає, з його голосу, мені здалося і я питала: «А чи він не замолодий для того, щоб Богдана Хмельницького читати?» Все-таки, Богдану там було за 50, а у нього якийсь такий молодий голос. От ви почуєте цей диск, якщо хто матиме, послухайте.

Слухайте, і раптом такі якісь відкриття! І я кажу: «Добре. Хай друкують». Але я боялась подивитися. Ви не повірите: я сьогодні вперше побачила цю книжку! Мені її передали додому, я сказала: «Не подивлюся! Я боюсь!» Боюся, знаєте, страхом гарним, страхом подиву: невже це може бути?!

Тому що так паскудно, як мене видавали, так паскудно, як в радянські часи вони свої хаптурники видавали, розумієте, воно все блищало на гарному папері, а мені, спасібочкі, як на газетному! І то ми так звикли до цього. І тут раптом таке видання після тих піратських видань і після того львівського пана! От я ще розберуся, хто має право друкувати без мого дозволу!!! Ну, серйозно! ОПЛЕСКИ Він ще й каже, мені передали, що він поклав мій гонорар на депонент… Пробачте, я не од кожного візьму гонорар! За таке піратське видання і цей гонорар його хай оштрафують, хай це піде на дитячу лікарню в тому ж Львові на медикаменти! Треба, розумієте, треба вчити цих нахабних людей! Не можна так далі

Так от щодо «Берестечка». Я коли дізналася, хто там збирається. Ну, слухайте, це ж не можна витримати! Далі, коли вже почали видавати книгу Олі Богомолець на мої слова, з»явився там уже Іван Марчук, якого я страшно люблю як художника, я дивуюся, насправді геній, ну, просто геній і все!!! От. І коли вони всі там зібралися: і це видавництво, ця директорка, там оця, що ховається, Світланочка, – і хтось пожартував, що ніколи не бачив стільки геніїв на один квадратний метр! Я їм така вдячна, розумієте! Моя душа відпочиває за всі мої роки, яких багато, як ви знаєте з цифри ювілею. Я дуже вдячна вам всім: Олено Олександрівно, за цю книжку, дякую Петрові Бойку, дякую Сергію Якутовичу, я дякую Володимирові Панченку, я дякую редакторці Світлані, – вони, слухайте, вони так працювали – це якась фантастика! І я дякую своїй Оксані, що вона мене вмовила!!! ОПЛЕСКИ І СМІХ       

Так, то я більше не буду казати в прозі. Може, я вам прочитаю кілька рядків віршів? Виберу найкоротші, добре?   ОПЛЕСКИ